Місце в сівозміні

Кращими попередниками для озимого ячменю в сівозміні є чисті і зайняті пари, зернобобові, кукурудза на силос, озима пшениця, що йшла після багаторічних трав. Головне завдання обробітку ґрунту – накопичення і збереження вологи в посівному і орному шарах. Основний обробіток ґрунту залежить від попередника і природних умов. Доцільно поєднувати декілька операцій, виконуючи їх одним агрегатом. Це виключає зайве використання важкої техніки, яка сильно руйнує структуру ґрунту. Після просапних культур, що якісно зібрані, застосовують поверхневий обробіток. На полях, де була кукурудза, поле дискують (БДТ-3), а потім орють. Після вико-вівсяних або інших сумішок поле дискують, орють. До сівби встигають провести 2-3 поверхневих обробітки для знищення бур’янів і вирівнювання ґрунту.

Після основного обробітку поле доглядають з метою знищення сходів бур’янів і вирівнювання ґрунту. Серед заходів передпосівного обробітку ґрунту заслуговує уваги культивація з використанням агрегатів з голчастими боронами у пасивному режимі. Особливо на площах з великою кількістю післязбиральних решток у поверхневому шарі ґрунту. Голчасті борони за таких умов є єдиним знаряддям, яке не висмикує їх на поверхню і практично не забивається. Характерною особливістю передпосівної підготовки ґрунту під озимий ячмінь є пізніші строки її проведення. За іншими параметрами вона не відрізняється від підготовки під інші озимі зернові культури. Озимий ячмінь негативно реагує на переущільнення ґрунту, перезволоження і нестачу кисню. Перед сівбою проводять культивацію на глибину загортання насіння.

Система удобрення

Ячмінь порівняно з іншими зерновими — найвибагливіша щодо родючості ґрунту культура. Це зумовлюється інтенсивним нагромадженням органічної речовини за порівняно короткий час та відносно слаборозвиненою кореневою системою, яка має підвищену чутливість до концентрації солей і у ґрунтовому розчині, особливо в перший період росту та розвитку Озимий ячмінь добре реагує на внесення азотних добрив. Серед озимих зернових він має найкоротший вегетаційний період, оскільки сіють його після жита і пшениці, а влітку він достигає приблизно на два тижні швидше. Короткий період активного засвоєння поживних речовин з ґрунту та інтенсивне кущіння і наростання вегетативної маси, вимагають високого рівня забезпечення азотом.

Озимий ячмінь характеризується раннім весняним відростанням, має підвищену потребу в цей період в азоті, тому забезпечує високі прирости врожаю від весняного підживлення. В основне удобрення вносять по 50-60 кг/га фосфорних і калійних добрив, а після непарових попередників, крім того, по 30-40 кг/га азоту. При сівбі в рядки вносять по 50 кг/га гранульованого суперфосфату. Азотними добривами проводять підживлення ячменю тільки після непарових попередників – половиною норми навесні на ІІ етапі органогенезу. На засолених ґрунтах урожай ячменю значно підвищується при їх гіпсуванні, на кислих при вапнуванні.

Сівба

Для сівби використовують відсортоване, крупне насіння зі схожістю не нижче 92%, чистотою 98%. Перед сівбою насіння протруюють і інкрустують так, як і насіння озимої пшениці і жита. Ячмінь дуже чутливий до строків сівби. При ранній сівбі рослини переростають і не набувають необхідної зимостійкості. Рекомендується сіяти озимий ячмінь через 10-12 днів після сівби озимої пшениці. Календарні оптимальні строки припадають в західних областях на період з 25 вересня по 5 жовтня, в зоні Степу – на третю декаду вересня. Високопродуктивні посіви формуються при рівноцінних умовах росту і розвитку кожної окремої рослини в агробіоценозі.

Найкращий спосіб сівби ярого ячменю такий, що забезпечує однакові за розміром площі живлення рослини. Збільшення середньої відстані між насінинами в рядку забезпечує більш рівномірне розміщення насіння на площі. У рядкових способів сівби розподіл насіння по площі рівномірніший при зменшенні ширини міжрядь або норми висіву. Основним недоліком звичайного рядкового способу сівби є звичайно висока густота в рядку. Критична відстань між рослинами в рядку 1,4 см. При нормі висіву 5-6 млн. насінин на 1 га відстань між ними в рядку становить 1,1-1,3 см, тобто менше критичної. Вузькорядний спосіб сівби, розділяючи потік насіння при тій же нормі висіву збільшує відстань між насінинами у рази – до 2,2-2,6 см. Проте сівалками з дисковими сошниками неможливо рівномірно загорнути насіння по глибині.

Сходи і рослини невирівняні по висоті і розвитку. У світовому зерновиробництві існує тенденція до звуження міжрядь. За даними шведських дослідників зменшення ширини міжрядь з 19 до 10 см підвищило польову схожість ярого ячменю з 81,9 до 96,8% при одній і тій же нормі висіву. Проте, створення сівалки, що давала б рівномірне розміщення насіння на площі, відтягується через відсутність ефективних технічних засобів вирішень цієї проблеми. Найбільше поширення сівалок з міжряддями шириною 15 см швидше відображає можливості конструкції сівалок з дисковими сошниками, ніж реальні біологічні вимоги зернових культур.

Кращий розподіл по площі висіяного насіння є одним з головних резервів підвищення продуктивності рослин і нового технологічного напрямку у вирощуванні зернових. За даними німецьких дослідників стрічкові і розкидні способи сівби дають вищу врожайність, порівняно з рядковим способом. Проте також немає прийнятного технологічного вирішення для проведення високоякісної розкидної сівби. Це особливо стосується неякісного загортання насіння в ґрунт. На практиці все ще переважає рядковий (15 см) спосіб сівби. При ресурсоощадній технології вирощування ярого ячменю перевагу має вузькорядний (7,5 см) спосіб сівби. Використання сівалок іноземного виробництва, які в більшості випадків розміщують рядки на відстані 12 см, теж має переваги над звичайним рядковим. Вибір норми висіву, незважаючи на уявну її простоту висіву і вивченість, є достатньо складним питанням технології, до якого доводиться повертатись щорічно. Цю проблему слід вирішувати відповідно до цілої низки умов, що постійно змінюються — вологозабезпеченість, сорт, технологія тощо. Тому раз і назавжди прийнятої норми висіву не може бути. Вона постійно змінюється.

Можна вести мову тільки про орієнтовні норми висіву для різних зон. У північних районах, де вища забезпеченість рослин водою, норму висіву встановлюють вищу, ніж у посушливих peгіонах. Встановлюючи норму висіву, необхідно враховувати біологічну особливість ярого ячменю формувати різну кількість пагонів кущіння, зниження енергії кущіння при збільшенні кількості рослин на одиниці площі. Продуктивність колоса пагонів кущіння зменшується при надмірному або пізньому часі їх формування. Норма висіву у Степу 3,5-4 млн. схожих насінин на 1 га (140-160 кг), в суху осінь і після стерньових попередників – до 5 млн. (200 кг); у західних областях – 5-6 млн. (200-240 кг). Глибина загортання насіння 3-4 см, а в посушливих умовах до 6-7 см.

Догляд за посівами

Під час росту посіви необхідно захистити від бур’янів, хвороб, шкідників, вилягання. Недобір урожаю зерна на забур’янених полях може досягати до 25-40%. Особливо шкідливі високорослі бур’яни з порівняно довгим періодом вегетації (осоти, лобода, гірчиця та ін.). Вони ускладнюють збирання врожаю, призводять до частих поломок комбайнів, збільшують плівчастість зерна ячменю. Під час зимівлі на посівах проводять снігозатримання. Навесні їх боронують, підживлюють азотними добривами, проводять захист посівів від бур’янів, шкідників та хвороб, обробляють ретардантами з використанням препаратів у дозах, рекомендованих для пшениці озимої.

Сьогодні основний спосіб боротьби з бур’янами – хімічний. Гербіциди застосовують тільки у випадку перевищення порогу шкодочинності бур’янів, тобто втрати врожаю прогнозуються вищі ніж затрати на боротьбу з бур’янами. Є широкий вибір препаратів, які необхідно застосовувати з належною віддачою. Багаторічні кореневищні та коренепаросткові бур’яни краще обробляти при висоті рослин 15-20 см. Більша листкова поверхня поглинає таку кількість гербіциду, яка викликає швидке і ефективне знищення бур’янів. Значні проблеми для зернових культур створює забур’яненість пирієм, хімічна боротьба з ним на зернових ускладнена. Якщо пирієм вкрито 5-10% площі, або 30 колосоносних стебел на 1 м2, це викликає великі втрати зерна. Успішно можна боротися з пирієм шляхом застосування гербіцидів Раундапу, Гліфосу та ін, їх можна вносити за два тижні до збирання (3-5 л/гa). Крім загибелі пирію ці препарати підсушують зернові культури роблять менш затратним збирання останніх. Раундап, Гліфос та інші гербіциди суцільної дії можна вносити також по стерні коли пирій сформував 3-4 листки.

На посівах ячменю можна застосовувати такі препарати Агрітокс, Аркан, Базагран М, Базагран, Гранстар, Гроділ ультра, 2,4-Д, Дезормон, Діален, Діален супер, Естерон, Ларен, Лінтур, Лонтрел, Пума супер та ін.

Проти хвороб використовують фунгіциди. Ячмінь уражується широким спектром хвороб. Найбільш шкодочинними і поширеними є: летюча та тверда сажка ячменю, борошниста роса, стеблова іржа, жовта іржа, карликова іржа, септоріоз, темнобура, сітчаста, смугаста плямистості (гельмінтоспоріози), ринхоспоріоз, кореневі гнилі. Проти хвороб (сажки, плямистість, кореневі гнилі тощо), джерелом інфекції яких є насіння, застосовують протруювання. При виборі препарата для протруювання необхідно враховувати спектр його дії, очікуване ураження хворобами, сортові особливості, погодні умови, реакцію рослин на даний препарат, ціну, його тип (порошок чи рідина) та ін. Якщо хвороби (борошниста роса, офіобольоз, септоріоз, ринхоспоріоз) поширюються через рослинні рештки, проводять обробіток ґрунту для заробки і знищення решток. Важливо дотримуватись чергування культур у сівозмінах. Для боротьби з хворобами, що уражують рослини в період вегетації, посіви обприскують один-два рази фунгіцидами. Економічний поріг шкодочинності для борошнистої роси, видів іржі, гельмінтоспоріозної плямистості становить понад 1% ураження рослин, для септоріозу — 5%.

Обробку зазвичай розпочинають на самому початку розвитку хвороб. Альто супер поглинається рослиною протягом 30 хвилин і пізніше не змивається дощем. Препарат ефективний проти хвороб стебла, листків і колоса. Імпакт дуже добре захищає від борошнистої роси та іржі, а також проявляє захисну дію проти гельмінтоспоріозу та ринхоспоріозу, а також частково знижує ламкість стебел. Тілт має широкий спектр дії та стимулює ріст і розвиток рослин, захищаючи її протягом 3-4 тижнів. Перший обробіток фунгіцидами проводять у фазі прапорцевого (верхнього) листка (при сильному ураженні хворобами можливі більш ранні строки обробки).

Вдруге посіви обробляють у фазі колосіння. Основу системи захисту від шкідників складає комплекс агрозаходів, який перешкоджає поширенню шкідників, підвищує стійкість рослин до пошкоджень. Одним з найефективніших методів є сівозміна та рання зяблева оранка. Для захисту від пошкодження шкідниками використовують інсектициди. Ячмінь найбільше може пошкоджуватися такими шкідниками, як шведська і гессенська муха, смугаста блоха, злакова попелиця, хлібна п’явиця, клоп — шкідлива черепашка та ін. При проведенні хімічних обробок проти шкідників необхідно враховувати економічні пороги шкодочинності.

Збирання

Озимий ячмінь, як і жито, важче збирається комбайнами, ніж ярий ячмінь чи озима пшениця. Збирання ускладнюється ламкістю стебел, схильністю до вилягання, коротким оптимальним строком обмолоту. Озимий ячмінь достигає найшвидше серед зернових І групи. Урожай починають збирати при вологості зерна не більше 16-18%, але краще це робити при повній стиглості. Візуальні ознаки для початку обмолоту такі: ламкість колосу ще незначна, остюки достигли, але ламаються тільки при обмолоті. Посівні площі озимого ячменю невеликі, тому його збирають прямим комбайнуванням. І тільки посіви з великою кількістю підгонів доцільно збирати роздільно.